Я ЗРОЗУМІЛА: АБО Я СІДАЮ ПИСАТИ ЗАРАЗ, АБО ЗАВТРА МОЖЕ ПРОСТО НЕ НАСТАТИ

Юлія залишає автограф читачу

Юлія Задуба — дружина військовослужбовця Дмитра Задуби, вчителька англійської мови та авторка книги, яка допомагає дітям вивчати англійську через казкові історії. Ми поговорили про життя в очікуванні чоловіка з фронту, силу творчості під час війни та мрію закохати дітей в англійську мову.

— Юліє, розкажіть трохи про себе та свою родину.

— Уже три роки я живу в статусі дружини захисника. Наприкінці травня буде три роки, як чоловік служить. Зараз він перебуває на одному з найгарячіших напрямків. Ми бачимося дуже рідко. Востаннє бачилися в лютому, а був період, коли не бачилися взагалі пів року, бо не було ким його замінити.

Чоловік зараз водій — возить хлопців на позиції. Мене часто питають, чому я не виїжджаю за кордон, адже мої батьки працюють там і мені є куди поїхати. Але я завжди відповідаю: «Мені є куди, але немає до кого». Чоловік приїде у відпустку чи на кілька днів — а вдома нікого. Я цього не хочу.

— Ви давно живете у Вінниці?

— Уже шість років. Насправді я родом із Вінницької області, але ще з п’ятнадцяти років мріяла жити у Вінниці. І лише ближче до тридцяти років ми змогли здійснити цю мрію. Переїхали буквально перед пандемією, тому моє вінницьке життя почалося з масок, рукавичок і карантинів.

У мене дві донечки. Старша навчається на першому курсі педагогічного коледжу, молодшій десять років, вона закінчує п’ятий клас.

— За освітою ви вчителька англійської мови. Як виникла ідея написати книгу?

— Ідея народилася давно. Багато років я працювала викладачкою англійської мови з дітьми. Під час пояснення граматики в мене в голові почали виникати казкові образи. Наприклад, замість сухого правила я уявляла кита, який припливає і допомагає дієсловам змінювати форму.

Таких історій ставало дедалі більше. Я почала записувати їх спочатку для себе, а потім частину використала в навчальних матеріалах, з якими працювала.

Згодом до мене почали підходити молоді вчительки й дякувати. Казали, що після цих історій дітям набагато легше зрозуміти граматику, вони перестають плутатися і майже не ставлять додаткових запитань. Тоді я вперше побачила, що ця ідея справді працює.

— Чому саме під час війни ви вирішили завершити цей проєкт?

— До повномасштабного вторгнення я постійно відкладала написання книги. Було двоє дітей, робота шість днів на тиждень, понад сімдесят учнів. Не вистачало часу і ресурсу.

Коли почалася велика війна, я раптом дуже гостро відчула: або я сідаю писати зараз, або завтра може просто не настати.

Пам’ятаю, перший день відпустки. Ми з чоловіком почали ремонт будинку. Він виносив будівельне сміття, а я сіла з блокнотом і ручкою. І тоді з мене буквально вилилися перші два розділи книги. За два місяці я написала майже половину.

Потім робота знову поглинула весь час. А коли чоловік пішов служити, я звільнилася й нарешті змогла завершити книгу.

— Книга містить не лише текст, а й інтерактивні елементи. Як вони з’явилися?

— Мені було важливо не просто написати книгу, а створити інструмент, який реально допомагатиме дітям навчатися.

У книзі є QR-коди з додатковими матеріалами та завданнями. Коли вона була готова, я провела десять безкоштовних занять для групи дітей, щоб перевірити, чи справді методика працює.

Ми читали історії, виконували завдання через QR-коди, гралися. На початку і в кінці занять я проводила тестування. Кожна дитина покращила свій результат. Для мене це стало найважливішим підтвердженням того, що книга має практичну цінність.

— Як з’явилися додаткові аксесуари до книги?

— Це взагалі окрема історія. Під час зустрічей у бібліотеках діти почали пропонувати власні ідеї. Хтось сказав: «А може, зробити персонажа книги у вигляді іграшки чи брелока?»

У мене одразу загорілася лампочка в голові. Якщо діти самі цього хочуть — треба робити.

Пізніше я знайшла людину, яка займається 3D-друком. Ми разом розробили закладки та тримач для книги. А потім виявилося, що все це робить дев’ятирічний хлопчик. Я була переконана, що спілкуюся з дорослим спеціалістом. Це стало для мене справжнім відкриттям.

Взагалі ця книга об’єднала навколо себе дуже багато людей. І це одна з найбільших її цінностей.

— Що стало вашим головним мотивом у створенні книги?

— У певний момент я зрозуміла, що фізично не можу навчити більше дітей, ніж уже навчаю. У мене було близько 75 учнів — це була моя межа.

Тоді я подумала: якщо книга потрапить до сотень або тисяч дітей, то зможе навчати їх навіть без моєї особистої присутності.

Але моя головна мета ніколи не була просто навчити граматики.

Я хочу закохати дітей в англійську мову.

Якщо дитина після наших занять починає сама шукати англомовні мультфільми, слухати пісні, читати казки, цікавитися мовою без примусу — для мене це найбільша перемога.

Саме для цього й була створена ця книга.

Історія Юлії Задуби — це приклад того, як навіть у час війни можна створювати щось корисне, світле й таке, що допомагає дітям відкривати для себе нові можливості.

Дізнатися більше про книгу, поставити запитання авторці або замовити видання можна за телефоном: 063 288 83 05