Галина Лугова – секретар Херсонської міської ради, яка уже два місяці проживає на Вінниччині, разом з однодумцями створила громадську організацію «Херсонщина – це Україна» і залучає до співпраці усі області, куди вимушено переїхали земляки. А віднедавна вона ще й виконує обов’язки міського голови Херсона, бо мера Ігоря Колихаєва викрали окупанти…
Так, Галина Лугова намагається опікуватися усіма своїми земляками – і тими, хто під окупацією, і тими, хто переїхав. Жінка розповідає, що тільки на Вінниччині проживають понад 12 тисяч переселенців з Херсонщини: "Я сюди потрапила у квітні, коли тікала від війни та колаборантів на рідній Херсонщині. Мій будинок біля самого Антонівського мосту. Я бачила, як 24 лютого там їхали колони російських танків, відчула на собі перші авіаудари російських літаків... Антонівський старостинський округ найбільше постраждав. Там у перші ж дні почалася гуманітарна катастрофа. Зник зв’язок, світло, вода... Але я продовжувала виконувати свої обов’язки, намагалася розвозити продукти харчування людям, допомагала місцевим з нагальними проблемами. Усе це робилося підпільно. Але місцеві колаборанти, з якими я роками вела боротьбу, вирішили мені помститися. 13 березня, якраз на роковини звільнення Херсонщини від фашистських загарбників, місцеві зрадники разом з окупантами спалили мій будинок... Того дня мої чоловік з сином були вдома, хотіли там залишитися ночувати. Я ледь вмовила їх виїхати. Якби вони там ночували, була б біда. Бо запальну суміш кинули у вікна спалень…"
Пані Галина підозрює, що то справа рук місцевого депутата-колаборанта, який того ж дня бігав містом з червоним прапором. Розповідає, що на неї в прямому сенсі почалося полювання. Тому з родиною прийняли рішення виїжджати. Хоча це було дуже ризиковано. На блокпостах стояли кадирівці, вони діставали людей з машин, роздягали, допитували, знущалися. Були випадки, коли цілі колони автомобілів розстрілювали...
"Ми виїхали ще у комендантську годину, заїхали забрати маму з двома дітками, один з яких інвалід, і на повній швидкості полетіли. На передостанньому блокпосту зупинилися. Чоловік вийшов на вулицю. Я попросила його одягнутися, бо вночі холодно. Але тут голос: "Це Лугова тікає з Херсона?” У мене все похололо... Дивом цього ніхто не почув, і нас не здали", – ділиться жінка пережитим.
Так родина доїхала до Миколаєва. Переночували одну ніч і рушили далі. Планували спочатку на Хмельниччину, та коли зупинилися у Вінниці, жінка вперше видихнула і відчула себе у безпеці. Вирішили з чоловіком нікуди далі не їхати, а залишитися тут.
– Розкажіть, як вам вдалося об’єднатися зі своїми земляками у таку потужну команду?
– Я не могла сидіти і чекати, вирішила у Вінниці шукати своїх земляків. Виявилося, що серед нас є лікарі, психологи, економісти і просто небайдужі люди, які готові працювати на перемогу. Тому ми організувалися, створили громадську організацію “Херсонщина – це Україна”. Я пішла до міського голови Сергія Моргунова, він виділив приміщення, допоміг з оргтехнікою. І працюємо! Дякую вінничанам за привітність та підтримку!
– Які зараз гострі проблеми у херсонців на Вінниччині?
– Проблеми з житлом, бо людей лише на короткий термін заселили у комунальні гуртожитки. Питання з працевлаштуванням намагаємося вирішувати. Щотижня запрошуємо представника Вінницького центру зайнятості, щоб люди могли отримати фахову консультацію та допомогу. Багато хто самотужки працевлаштовується. Перед навчальним роком виникла проблема з влаштуванням дітей у дитсадки та школи. Переселенцям відмовляють, бо немає місць. Я розумію, що групи і класи переповненні, але тоді треба створювати нові, якось вирішувати цю проблему. Хотіла б звернутися до вінничан за допомогою нашим першокласникам. Їм потрібні рюкзачки і канцтовари для школи. Будемо вдячні за будь-яку допомогу!
– А як вам вдається допомагати тим, хто залишився під окупацією?
– Для мене як виконуючої обов’язки міського голови зараз основне завдання – фінансово підтримати людей, бо на наших учителів, медиків, комунальників здійснюється величезний тиск. Вони або мають погодитися на умови орків, або переховуватися. Тому їм вкрай необхідні хоч якісь виплати. Гривня там уже не ходить, але у деяких магазинах ще можна розрахуватися карткою. Люди дуже налякані, у Херсоні уже не діють ніякі закони, лише закон зброї і насилля. На заправці викрали сина моєї колеги і вона його ніде не може знайти, хоча його машина їздить по Херсону, але вже із літерою “z”. Такі випадки непоодинокі, на жаль. Місцевих, хто не колаборант, викрадають, катують і викидають у яму... Коли ЗСУ звільнять Херсонщину, ми побачимо ще не одну Бучу... Тому ми робимо все, що у наших силах – плетемо сітки в «Квадраті», збираємо і передаємо нашим військовим, які зараз воюють на цьому напрямку, засоби гігієни, продукти, іншу необхідну допомогу. Аби ЗСУ якнайшвидше звільнили Херсонщину не лише від орків, але й колаборантів, і ми змогли повернутися додому!