top of page
  • vtprostirvn

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПСИХОЛОГА: ГРАНЬ МІЖ ВІЙСЬКОВИМИ І ЦИВІЛЬНИМИ СТЕРЛАСЬ

Знайомимо вас з нашою командою. Неля Куцак – кризова психологиня, одна з тих, хто у Просторі надає допомогу. Має вищу психологічну освіту і 15 років практичного досвіду. Використовує два терапевтичні напрями: позитивна психотерапія і символдрама.


ВП: Як ви стали кризовою психологинею?

З 2014-го року в Україні діє Кризова психологічна служба — Асоціація фахівців з подолання травмуючих подій. Більше двох років я перебувала у цій асоціації. Спеціалісти з різних країн, де був досвід бойових дій, навчали нас надавати допомогу в умовах катастроф, катаклізмів, воєнного стану.


ВП: Що таке «позитивна психотерапія», яку ви використовуєте на своїх сеансах?

Назва походить від латинського слова «positum», що означає «реальність» (а не «позитивний», як може здатися). Ця методика передбачає ресурс-орієнтоване консультування. Навіть у найскладніших ситуаціях шукаємо ресурси, на які людина може спертися, щоб подолати кризу.


ВП: Де саме ви здобули практичний досвід?

Я працювала у Вінницькому шпиталі, на різних полігонах готувала бійців. А з 2017-го виїжджала безпосередньо у зону активних бойових дій — Авдіївку, Піски, Опитне. Там я періодично надавала допомогу як цивільному населенню, так і військовим. Окрім того, нерідко виїжджала на запрошення комбатів у складі команди з капеланом. Це була мобільна бригада для підтримки бійців.


ВП: Яка різниця між допомогою цивільним і військовим? Їхні внутрішні стани суттєво відрізняються?

У військових з перших днів перебування на службі формуються умовні «правила бою». Це механізми, які виробляться підсвідомо і допомагають вижити на передовій. Найбільш поширена проблема: ці правила продовжують діяти і в мирному житті. Саме звідти беруться гострі і часто незрозумілі оточенню реакції на зовнішній світ. Наприклад, правило «реагуй при небезпеці». Боєць реагує швидше, ніж оцінить розумом, що насправді відбувається. На війні треба діяти на випередження, але у мирному житті все інакше. Інколи так спрацьовує захисна реакція у відповідь на випадковий дотик…і розпочинається бійка. Це не провина колишнього військового, а доведений до автоматизму механізм, який просто «не вимкнули».

Ще один примітивний приклад, правило «зупинись у хаосі». Коли поруч щось гучно вибухає, треба падати на землю. Таке раніше відбувалося з ветеранами. Тепер ми теж познайомились з цим правилом і діємо так само. За останні дев’ять місяців чітка грань між військовими та цивільними стерлася. В Україні немає жодного дійсно безпечного місця, ми всі живемо війною і реагуємо на неї.


ВП: Що ще треба знати про ці «правила бою»?

Що мати їх — це нормально! Це значить, що у людини здорова психіка, яка налаштована вижити у будь-якій ситуації. Завдання психолога — допомогти цій психіці адаптуватися до життя «поза війною».


ВП: Які відчуття і психологічні тригери є підставою, щоб піти до кризового психолога?

Якщо людина відчуває постійний неспокій, підвищену тривожність, її безпричинно «колотить зсередини». Коли пропав сон і неможливо виспатись, з’явилась тахікардія і серце ніби вистрибує з грудей. Або ж трапляються напади агресії, усе довкола дратує, у тому числі рідні люди.


ВП: Рідним безвісти зниклих також потрібна психологічна допомога?

Безумовно! Зникнення безвісти – це травма. Звісно, я дива не здійсню, не можу відмотати назад війну чи повернути зниклого у сім’ю, але я добре знаю, як працює людська психіка і що треба робити, щоб полегшити її стан.


ВП: Чи важливо працювати з усіма членами родини, коли хтось один проходить терапію?

Так, комплексна робота важлива. Одностороння допомога не завжди ефективна. Скажімо, військовий ходить на сеанси, а його рідні лише знизують плечима. «Нащо це тобі? Вертайся до звичайного життя! Не вигадуй собі душевних хвороб!» А це неможливо, бо війна змінила людину. Тому краще долучати до сеансів і членів сім’ї, щоб було спільне розуміння мети та засобів, які використовує психолог.


ВП: Наскільки глибокими є зміни у кожному з нас від лютого і до сьогодні?

Ми всі зараз живемо «на виснаження», у постійній бойовій готовності, що щось може статися. А це незмінна напруга та підвищений адреналін в організмі. Ми «садимо» імунну систему, стаємо більш хворобливими, вразливими до різноманітних вірусів та розладів. Чим далі житимемо у такому режимі, тим менш працездатними ставатимемо. Тож допомога психологів потрібна зараз буквально всім: і на фронті, і в тилу.




Comments


bottom of page