top of page
  • vtprostirvn

СЛОВА, ЯКІ НЕ ТРАВМУЮТЬ: ЩО ГОВОРИТИ ЛЮДИНІ У СТАНІ ВТРАТИ?

Оновлено: 19 квіт. 2023 р.

Культура підтримки — те, що дійсно важливо розвивати зараз в Україні. Майже у кожній родині і колективі є ті, хто під час війни втратив найдорожчих людей. У багатьох з нас виникає природне бажання допомогти. Але як зробити це екологічно? Як не завдати нової травми необережним словом чи дією? Коли варто промовчати, а коли обійняти? Зібрали в один матеріал прості поради від нашої психологині Вікторії Слободинської.


Звертайте увагу на стадії «горювання»

Психологи ділять період «горювання» на 5 стадій, які змінюють одна одну впродовж першого року після втрати.

  • Шок, заперечення

  • Злість, агресія

  • Торг

  • Депресія

  • Прийняття

Зауважимо, що вони не обов’язково йдуть послідовно. Часом людина може «відкочуватись» назад внаслідок певних подій чи спогадів, потім переходити на наступну стадію. Кожна з них має своє особливе емоційне наповнення, яке впливає на сприйняття зовнішніх контактів, спілкування, оточення. І те, що є нормальним на одному етапі, може завдати болю на іншому.

Найгірший варіант «застрягання» надовго. Наприклад, коли через рік після втрати людина продовжує агресивно взаємодіяти зі світом або роками живе у депресії. Передовсім це небезпечно для неї самої, і тому потребує психологічної корекції у супроводі кваліфікованого спеціаліста.


Як діяти/не діяти під час цих стадій

  • На самому початку, коли у людини ШОК-ЗАПЕРЕЧЕННЯ, її когнітивні можливості дуже загальмовуюються. Вона складно сприймає дійсність і може взагалі не пам'ятати окремих епізодів. Тому ваші слова підтримки, ймовірно, не усвідомить. ВАЖЛИВО у цей час не залишати людину насамоті. Якщо у вас з нею не надто близькі відносини (сусід, колега), «передайте» опіку комусь ріднішому. Ви ж можете взяти на себе певні організаційні питання: наглянути за дітьми чи домашніми улюбленцями, купити ліки чи продукти, забезпечити комунікацію у колективі, збір коштів тощо.

  • На стадії ЗЛІСТЬ-АГРЕСІЯ людина потребуватиме виходу емоцій, тож несвідомо шукатиме винних у тому, що сталося. Часом у трагедії винуватять державу («не забезпечили всім, чим потрібно», «кинули в пекло»), сім'ю («не підтримала», «не втримала»), волонтерів та громадських активістів («вчасно не допомогли», «не врятували») тощо. На емоційному рівні агресія може «виплескуватися». Не сприймайте гострі слова на свою адресу. В людині говорять горе і біль, а ви просто знаходитесь поруч. Заперечувати чи виправдовуватись не варто так само, як і ображатись.

  • Якщо стадія ДЕПРЕСІЇ триває дуже довго, і це помітно, спробуйте обережно і коректно скерувати людину до психолога, психотерапевта чи організацій, які надають таку допомогу. У жодному разі не «вмикайте психолога у собі», намагаючись давати поради на основі власного бачення ситуації. Робота з емоційною травмою та посттравмою вимагає особливих знань та вмінь. Цим повинні займатись спеціалісти!

Чого не варто говорити?

«Я знаю, як це важко…» «Я розумію, в якому ти стані…» — ці фрази можуть викликати роздратування. Кожна людина переживає втрату по-своєму. ТИ НЕ МОЖЕШ ЗНАТИ, як це відбувається в інших, тому не порівнюй.


«Всі ми там будемо…», «На жаль, люди смертні…», «Ти не одна така…», «Пів України зараз в такому горі…», «У тебе хоч є могилка, щоб поплакати, а ось у моїх родичів навіть тіла не знайшли…» — ці фрази ЗНЕЦІНЮЮТЬ втрату і «розчиняють» її в інших подіях.


«Старайся не думати про це!», «Тримайся, не плач!», «Переключайся!» — поради, які налаштовують на витіснення емоцій. Натомість запускають МЕХАНІЗМ «ЗАСТРЯГАННЯ» у вище згаданих стадіях горювання. Допоки людина емоційно не проживе втрату, вона не зможе рухатись далі.


«Ти сильна!», «Тримайся!», «Ти мусиш жити заради дітей!», «Життя все одно продовжується…» — менше за все, людина, травмована втратою, хоче почути, що саме і для кого вона мусить робити. Її всесвіт зруйновано, тож на цьому етапі про «продовження життя» не йдеться. І за що саме їй варто триматися, вона не знає.


«Ваш син/чоловік — герой…», «Герої не вмирають…» — героїзація загибелі неоднозначно сприймається рідними воїнів. Вона певним чином натякає їм на виправдання смерті, а це болісно.


Як правильно допомогти?

Ідеальний варіант прямо запитати людину про це, використовуючи фразу: «Як я можу тобі допомогти?». Уникайте кліше «Якщо треба допомога — звертайся!». Не кожному/кожній вистачить рішучості потім попросити про підтримку.

Хочете обійняти — запитайте, чи можна?

Працюєте в одному колективі — запитайте, чи хоче людина говорити про свій біль. Не заглиблюйтесь у деталі трагедії — матиме потребу, сама розповість. Бачите сльози — уточніть, чи потрібно побути поруч або ж краще вийти (принести плед чи теплий чай)?

І ГОЛОВНЕ — не ігноруйте людину! На жаль, сценарій «мовчу, опускаю очі, бо не знаю, що сказати» — доволі поширений. І він травмує тих, хто і так у стані внутрішньої травми.

Слова «Я щиро співчуваю тобі!» — оптимальний варіант, який нікому не принесе шкоди, але продемонструє вашу готовність підтримати.





コメント


bottom of page