ВІННИЦЬКІ ТИТАНИ: ЯРОСЛАВ ФІНОГЕНОВ

«Не жаліти себе, жити далі. Все буде добре!» Цю фразу ветеран Ярослав Фіногенов озвучує часто. І тим, хто просить поради на старті спортивної кар’єри. І журналістам. Відкрита, щира посмішка і глибокі добрі очі військового підкуповують. Йому хочеться вірити. Особливо, коли дізнаєшся історію Ярика від поранення і до статусу визнаного в Україні та світі спортсмена-важковаговика. Він тренується і продовжує служити, попри те, що втратив на війні обидві ноги. Його приклад може стати натхненням для багатьох.

«Моя бойова служба обірвалася у перший день повномасштабки».

Ярослав — родом з Липовця Вінницької області. Кадровий військовий, який у Збройних Силах України служив ще з 2019 року. Шлях воїна обрав свідомо, за внутрішнім покликом.

Повномасштабну війну зустрів разом з побратимами в строю. Пекельний ранок 24-го лютого 2022 року. Повітряна тривога, швидкий збір на місці дислокації — на території своєї в/ч. То були буквально перші години ворожого наступу. Росіяни гатили ракетами без перестану. Стався приліт у військову частину, де знаходився на службі Ярослав. Ворог влучив у склад боєприпасів. Усе здетонувало. Чимало хлопців тоді загинуло. Ярослав отримав важке поранення і втратив ноги.

Життя після ампутації триває

Травматична ампутація кінцівок — це завжди важкий переламний момент. Спочатку боротьба за життя, потім — за фізичне відновлення, а далі — психологічна адаптація до всього, що сталося. Прийняття себе у новому, зміненому тілі. Усвідомлення, що все відтепер буде інакше. І так, як раніше, вже не буде ніколи. Коли ж мова йде про втрату ніг, то доводиться заново вчитися ходити. Як малій дитині: починати з тримання рівноваги і додавати до неї щодня крок за кроком.

У Ярослава Фіногенова на відновлення пішло півтора року. Біль і дискомфорт від звикання до протезів — невід’ємна частина реабілітації. Через це проходять всі. А те, наскільки тернистим чи ні буде цей шлях, залежить від багатьох факторів.

Надійною опорою для Ярослава є його сім’я: дружина і донечка. А пережити важкий період допоміг спорт.

Донька Емма дуже природно сприймає протези. Вона була зовсім маленькою, коли сталось поранення, тому тато для неї саме такий  — «залізна людина», ніби супермен з мульфільмів. Вона росте у середовищі, де багато людей зі зміненими тілами, і цей факт не викликає в дитини подиву чи запитань.

Спорт в житті ветерана Ярослава Фіногенова був і до війни, тож після поранення захотілось повернутись до того, що знав та любив.

Спробував. Відчув, що може, а над чим треба більше попрацювати. Далі — затягнуло. Щонайменше тричі на тиждень «залізо». Потім було знайомство з колегами-спортсменами Арменом Гарибяном та Ярославом Бегасом. Перші поїздки на змагання у складі новоствореного тріо «Вінницькі титани».

Ярослав каже, що спорт «тримає», дає стимул рухатися вперед і бажання показати, що можеш ще більше.

У жовтні 2024-го у складі команди від України Ярослав Фіногенов разом з Арменом Гарибяном представляв Вінниччину на Міжнародних престижних змаганнях «Strong Spirit’s Games» в рамках фестивалю «Arnold Classic Europe» в іспанському Мадриді. Україна тоді взяла рекордні 188 медалей. Ярик привіз додому два срібла і одну бронзу.

Військова служба продовжується

Ярослав — яскравий приклад того, що не варто оцінювати життєвий шлях людини, спираючись на перший погляд похапцем. Зовнішність може бути дуже оманлива. За впевненою ходою Ярослава не одразу побачиш пройдену ним непросту дорогу. Широкий у плечах, мускулястий, завжди енергійний і рухливий чоловік з військовою виправкою та впевненим голосом. Він вправно керує автівкою і щоранку поспішає на роботу. Протезів у більшості випадків непомітно, а зовні кремезний Ярик — такий, як всі.

Службу не покинув, хоч мав абсолютно законні підстави піти у цивільне життя.

Тож у хвилини чергового зашквару в інфопросторі, коли ворожа ІПСО вкотре розганяє наратив про «все пропало!», ми завжди згадуємо щиру широку посмішку Ярика. Його непроста життєва історія і бажання служити, навіть попри інвалідність, повертає до тями. Робити, що можеш, тут і зараз — єдина правильна і безпомилкова тактика. Бо, коли щось робиш, менше часу лишається на «всепропадницькі» думки.

P.S. Команда «Ветеранського простору» пишається дружбою з «Вінницькими титанами». Ми вболіваємо за кожен виступ Ярослава та його побратимів. Підтримували спортсменів на старті і готові робити це й надалі.